ЯК І ЧОМУ Я ВИРІІШИЛА ПОВ'ЯЗАТИ РОБОТУ З МОРЕМ

Колись ще в школі я вирішила, що звичайні трудові будні вчителя, лікаря, продавця чи навіть офіс-менеджера - це не для мене. Думки мої були спрямовані геть в інший бік: спочатку я мріяла про рекламний бізнес (в цьому контексті я бачила себе в складі креатив-групи, щедрої на творчі задуми і несподівані рішення), потім, успішно беручи участь в міжнародних, обласних, регіональних співочих конкурсах та фестивалях, стала на позиції майбутньої професії, пов'язаної з музикою; і, нарешті, те, що було для мене чи не найнереальнішим - професія бортпровідника льотного складу (в народі більш відомого як стюард(еса). Останнє вже майже втілилось в життя. Але про це трохи пізніше більш детально. А от що на рахунок моряцтва?

Закінчуючи університет за фахом філологія, а ще через рік в іншому університеті - за спеціальністю морське та митне право, я вирішила випробувати себе на посаді помічника юриста. І все було б нічого, якби через півроку мені остаточно не стало нудно. І думка про авантюрний спосіб життя моряка ставала все нав'язливішою. Як же і коли мою голову осяяла ця думка?

Перший телефонний дзвінок пролунав на мою адресу після випускних університетських іспитів, коли я була вдома, допомагаючи своїм батькам (у них свій невеликий бізнес). Зовсім забувши про те, що я ще кілька днів тому надсилала своє резюме на ел.адресу одного з крюінгових агенств Одеси, я була чомусь неабияк здивована, що вони таки відповіли. Дівчина запитувала, перш за все, про знання мови (зокрема, німецької), про досвід роботи в сфері обслуговування, про те, чи готова до проходження інтерв'ю іноземними мовами (англійською, німецькою). Звісно ж, я була дещо спантеличена. Відповівши невпевнено про свою мовні компетенції, поклавши слухавку, я страшенно загорілась цією незвичайною ідеєю. Адже вона так переконливо розповідала про беззаперечні переваги роботи в морі: перспектива захоплюючих подорожей, казкових розмірів прибуток, цінність мовної практики, можливість накопичувати заробітну плату на "квартиры, машины, шикарные дома и дачи, на бизнес", як мене тоді мотивували. "Никто не жаловался и никто оттуда по своему желанию не уходил, т.к. это рай, беззаботная и яркая жизнь, оттуда могут только отправить домой, но сам ты оттуда никогда не захочешь уехать", - "розписувала" мені офіс-менеджер ще одного агенства. І в цих словах була немала частина правди.

Все було б нічого, якби не умова 6-місячного контракту без вихідних, в режимі нон-стоп. Це мені здалось спочатку непринциповою дрібницею. Але як же я помилалась, коли недооцінила важливість цього факту.

А ще додамо сюди відстань в 10  тис. км від рідних і нареченого, віртуальне спілкування з ними, причому нерегулярно і не без проблем зі зв'язком.

Немаловажливими були нюанси міжособистісного спілкування з вихідцями із зовсім інших культур та ментальностей, т.ін.

Але найскладніше - це стресовість кожного дня, низька культура та неетичність, неосвіченість більшості з колег. Про це ще повідаю трохи пізніше...

Тож, як ви зрозуміли, вибір на користь моря було зроблено несподівано, і я в це спочатку зовсім не вірила. У мене трусились колінка, коли я вперше відкривала двері  крюїнгового агенства, яке потурбувало мій спокій. І потім послідували ще півроку нудної роботи, очікування співбесіди з представниками німецької компанії, підготовка, навчання в спеціалізованій школі, саме інтерв'ю, знов очікування, т.д.

Мені сама думка про судно здавалась божевільною. Але й відмовлятись від неї я аж ніяк не збиралась. Адже ще й не такі думки реалізовувались.

 Із задоволенням хотіла б додати такі слова: звісно ж, 6 місяців рейсу для таких задумливих, романтичних, помисливих, сентиментальних, надмірно зациклених на нюансах взаємовідсносин людей, як я, були надзвичайно складним періодом життя. І є ряд об'єктивних причин. Але я хотіла б наголосити на тій частині досвіду, який наповнив мене приємними, незабутніми враженнями: я подорожувала. І ці 2 слова - це ціле життя. Якою ж щасливою я була, катаючись на слонах, куштуючи екзотичні страви і напої, про існування яких я й здогадуватись не могла! Не можу не згадати про регулярні аутсайди в європейських портах: Ля-Коруньї, Гаврі, Амстердамі, Лімасолі, Порту та багатьох інших... Я не маю права казати, що життя морячки принесло мені лише прикрощі. Ні, це була б брехня. Тож тверезо мислячи і перевівши дихання після шалених 6 місяців на судні, можу стверджувати:  якщо хтось із вас, читаючи цей дещо скурпульозно написаний текст, відчув у собі зародок таких же помислів, які були і в мене рік чи півроку тому, раджу серйозно поставитись до цього. Можливо, закинувши десь на найвищу, покриту пилом поличку цю ідею, ви ризикуєте пройти повз омріяну роботу.