Запрошення на співбесіду та день job interview

Отож мені запропонували спробувати свої сили на позиціях Bar Steward, Bar Waiter, Bar Trainee, Trainee (Restaurant), Junior Waiter, т.д. Як ви вже здогадались, обирати потрібно було між 2 департаментами (бар та ресторан), між американськими, грецькими та німецькими компаніями, а згодом - між 2 німецькими. Найлегшим, як мені тоді здалось, було влаштуватись на судна америнців та греків. Але мене потягнуло до німецьких роботодавців. 

Варто зупинитись окремо ще на одному аспекті цієї теми. Спираючись виключно на свої враження та досвід, мушу визнати, що українців набирають зазвичай на ті вакантні позиції, на яких співвітчизники представників компанії дуже рідко працюють. Чому така вибірковість? Все пояснити дуже просто, на мій погляд. Маю на увазі тяжку фізичну роботу, здійснювати яку потрібно по 10-14 годин на добу, без вихідних, практично без шансів на повноцінний відпочинок (маю на увазі вихід у місто, прочитання улюбленої книги, інші види здорового, "наповненого" відпочинку, крім сну). Звісно ж, кожен працівник мав повне право у вільний час на релакс в рамках наведених вище типів діяльності, але зважаючи на те, що перерви між роботою і брейком інколи були 5 годин, важко уявити щось іще, крім сну. Вільний час такої "щедрості " був, авжеж, не завжди. Але разів 2-3 на місяць запросто. Тому "промінявши" сон на "обстеження" міста, катання на слонах, відвідування музеїв чи храмів, не жалійся, що ти не мав часу на сон. Якщо чесно, в такі хвилини я дійсно відчувала себе рабом. Так-от, ні італієць, ні американець, ні, тим більше, німець, не затримуються на позиціях офіціантів (стюардів, помічників стюардів, помічників офіціантів, трені, навіть баркіперів т.д.) надовго. Інколи їм вистачало 2 тижнів, інколи 2-3 місяців, інколи одного контракту. Не хочу бути несправедливою, говорячи про всіх без виключення. Але те, що трапилось на мої очі, я маю повне право описати: німці, австрійці звикли до комфорту, свободи в усьому. І це аж ніяк не перетинається із розумінням цієї роботи. Тож, наприклад, мій колега Ерік після першого контракту на позиції Bar Steward зробив "cross-training" (по-простому кажучи, "перепрофілювання") на DJ на судні. А так, як німецькою юнак володіє неперевершено, як ми з вами нашими українською чи російською, для нього це було так само легко, як клац пальцями. Хтось може відреагувати на мої слова приблизно так: "А хто тобі заважає вивчити добре мову, отримати досвід роботи ді-джеєм і бути на його місці?" Так, начебто ніхто мені й не заважає. Але як же тоді пояснити той факт, що для того, щоб українцю стати, наприклад, асистентом барменеджера, потрібно почати як мінімум з бартендера чи баршефа (що дуже рідко буває, лише за умови блискучого володіння мовою компанії та супер-досвіду), а от для німців, австрійців можливо відразу ж. Вони, просто закінчивши відповідний курс, займають  цю недосяжну для "простих смертних" позицію. Причому я знала одного такого. Спочатку він здавався самою досконалістю. Аж поки не почались конфузи в головній ролі з ним. Весь колектив з нього насміхався, "травив" жарти. Він "тупив". Але навіть не тому, що він був дурним , а тому, що не мав досвіду в цій сфері, він ніколи не відчував втому офіціанта чи баркіпера після Новорічної "попивушки" чи poll party, не тримав ніколи в руках шейкера чи, Боже збав, підноса. Так грубо "дурним" його було названо тому, що він навіть не міг уважно та далекоглядно сформувати графік роботи персоналу, елементарно допускав орфографічні помилки в словах, не кажучи вже про лексичні. У нього не було не те, що вищої, навіть спеціальної освіти, ні банальної вихованості, тактовності та людяності. Лише 3 причини привели його на вершину "володарювання": його німецька мова з нав'язливим австрійським акцентом, нетактовні, беззмістовні жарти і диво-курси.  Це аж ніяк не можна вмістити в образ людини на такій посаді.                                Серед представників інших націй, якими йому була честь керувати, було багато дійсно достойніших за нього людей. Мені спав на думку один мій земляк. Працював він на той момент бар-шефом. Для мене він був прикладом організатора, керівника, лідера. За знанням стандартів обслуговування, вмінням вирішувати дійсно принципово важливі проблеми, за вміння знаходити "точки дотику" з персоналом та гостями, не кажучи вже про неперевершені мовні навички, він був кращим навіть за бар-менеджера. Отакий яскравий приклад.

А от "славнозвісний" асистент бар-менджера був "начальством", яке займалось не покращенням сервісу чи швидким реагуванням на дефекти в роботі працівників. Він займався симпатіями та вирішенням абсолютно недотичних до роботи особистих питань екіпажу, аби зайняти робочий час уявною роботою. Це виглядало, як якась божевільня. Причому я боялась, що чим швидше я прийму за звичне такі інциденти, тим швидше стану пацієнткою цієї "психіатричної лікарні". До чого я це все тут "розписувала": до тієї несправедливої політики компанії, яка для представників однієї нації пропонує розпочати з нуля чи майже з нуля, а для представників іншої, так званої титульної нації, - швидкісні курси і відразу ж керівна посада. Але детальніше про всі подібні враження я розкажу дещо згодом. Мені є що повідати в цьому контексті.

Отож повертаюсь до нашої general-теми: я "піднажала" тоді на німецьку мову, т.к. не була впевнена, що вимога вільного володіння цією мовою перетинається з моїм невпевненим знанням її. Так, було страшнувато. Та й за характером я дещо невпевнена в собі. Але, в той же час, я велика авантюристка. Правду кажучи, я, скоріше, недооціню себе, чим самовпевнено одягну на свою голову корону найкращої. Багато з тих, хто мене знає, часто адресували мені слова приблизно такого змісту: ти можеш все, тільки не завжди; коли ти керуєшся своєю впевненістю та вірою в себе, зможеш світ покласти до своїх ніг. Отак часто й виходило: якщо настрій бойовий - я володарка своєї долі, причому щасливої, а коли розгублено, з тремтливими руками берусь за справу, все приречене на фіаско. 

До того ж, у мене  не було досвіду в цій сфері. Тож довелось спочатку попрактикуватись, працюючи то офіціанткою, то помічником адміністратора кафе, то асистентом баркіпера. Отож після пошуків найближчої по духу роботи, я вирішила зупинитись на барі, а саме на позиції Bartender. Спочатку я скористалась допомогою друга дитинства мого нареченого, який працював на той час в одному з одеських кафе баркіпером. Він намагався мені продемонстувати основні лайфхаки, як зараз модно казати, у своїй роботі. Перевірив мої базові знання, дозволив пошейкувати кількома "Мохіто", т.ін. Все це тривало близько години. Звісно ж, за такий короткий період навряд можна стати успішним баркіпером.

Тож одним із важливих кроків було закінчення школи барменів. І мені навіть стала цікавою ця тема. Ми з моїм майбутнім чоловіком з головою занурились в неї. Але це було пізніше. А перед цим наступного дня після так званого тренінга нашого знайомого я вирішила, що готова до співбесіди з представником німецької компанії. 

Варто згадати, що я мала справу з 2 агенціями. Умовно називатимемо їх "1-ше" і "2-ге". Забігаючи наперед, врешті-решт, я влаштувалась через 2-ге. А цього разу 1-ше, заздалегідь за кілька тижнів запросивши мене до себе на перевірку володіння мовами, наявності досвіду, т.д., пропустили мене на співбесіду. Так, саме це слово "пропустили", бо бесіда з представником крюїнгової агенції - це своєрідний пропуск. Адже будь-кому вони не дозволяють бути інтервйованими іноземцями. Гадаю, це питання цінності репутації. Адже жодна європейська компанія не витрачатиме свій час на співробітництво із агенцією, яка підбирає непридатних для роботи претендентів: некомпетентних в питаннях стандартів обслуговування, процесу роботи, без належного досвіду, без навичок говоріння іноземними мовами тощо.

Мене перевірили. Начебто підійшла. Запросили на наступний етап. У день співбесіди я страшенно переживала, мене трохи нудило від хвилювання і напруження. Коли я увійшла до офісу, представники агенції були теж схвильовані. Було враження, що для них цей день є одним із вирішальних. Пізніше розібравшись і проаналізувавши цю ситуацію, я дійшла висновку, що відбір кожного з претендентів - це питання заробітку та бонусів для них. 1-ша агенція відрізнилась суворим відбором та відповідальністю стосовно відбору. І це правильно. Але, в той же час, оправдати їхнє хамство і неетичність не можу. Я налаштована об'єктивно висвітлювати все те, що зі мною було. Отож менеджери, які розмовляли зі мною, були в останню чергу зі мною ввічливими. Обидві хамовито реагували на моє хвилювання, чіпляючись то до моєї мови, то до моїх емоцій, то до мого досвіду. Може, вони й мали право на ті дорікання. Але аж ніяк на неповагу. Набагато професійнішим виглядала б просто спокійна холоднокровна відмова з наведенням об'єктивних причин. Але аж ніяк не "стьоб" типу "Вы куда вообще пришли? Вы хоть понимаете, что там за люди приехали? Вы хоть понимаете, что Вас будут проверять по всем статьям? Вы хоть понимаете, что таким растерянным и несобранным личностям, как Вы, нет места на судне? Вы какая-то странная. Девушка..." Я дійсно відчувала себе незатишно, забувши навіть, як мене звати. Стрес - це м'яко сказано. Але ж я була в свої 21 вперше на роздорожжі, що визначало хід подальшого мого життя. Відчуваючи значимість всього того, що зі мною відбувається, я відчувала неконтрольовану хвилю адреналіну. Ми довго розбирались із моїм резюме, я довго вислуховувала, що вони вже невпевнені, що я можу проходити співбесіду, що мене неначе підмінили сьогодні; а потім вони сказали мені прямувати до кабінету на поверсі. Зрозумівши, що мене затримали в офісі, через що я запізнилась на перегляд фільму про компанію, я страшенно розхвилювалась. Згадала стереотип про пунктуальних німців, у яких навіть здійснення подружнього обов'язку, скажімо, в четвер о 22:30 і тільки тоді. Отож моє запізнення, як мені тоді здалось, перекреслило всі мої сподівання пройти успішно те злощасне job interview. Не тягнутиму довго: я просто пішла додому, зрозумівши, що то не мій день і не моя нагода стати морячкою. Можливо, це виглядає вчинком неадекватної людини. Але я впевнена, що кожен час від часу отримує знаки долі, які вперто підказують робити чи не робити чогось. Саме так сталось і зі мною тоді. Я більш, ніж не жалкую про те. Чомусь була впевнена, що наступна можливість з'явиться зовсім скоро. І я була абсолютна права.

Склавши іспит в школі барменів, вже через 2 тижні я відповіла на телефонний дзвінок від 2-ої агенції і була глибоко переконана, що саме цього разу все вдасться. Так воно і сталось.

Цього разу це була інша німецька компанія. Знову пройшовши попередній контроль перед співбесідою, я опинилась перед новими відчиненими дверима. Цього разу я безперешкодно увійшла в них. Моїм інтерв'юером була дуже приємна жіночка-німкеня, усміхнена, тактовна, мила. І всі мої хвилі переживань, піднявшись над головою, розбились об стіл, на якому вже лежало моє резюме з датою моєї посадки на судно. Так, на тій співбесіді я була чи не найпереконливішою претенденткою, а все тому, що впевнено і невимушено поводила себе. І усміхалась. Останнє було дуже важливим. 

Щодо ходу самої співбесіди:

I. Дрес-код: я надала перевагу сорочці блакитного кольору, однотонним темним джинсам, зібраному в охайний пучок волоссю, неяскравому макіуусуусміш, звісно ж (замість туші, підводки, губної помади, рум'ян разом узятих)

II. Типові питання, мої питання

    Типові:

    1) Розкажіть про себе (як звати, коли і де народились, освіта тощо)

    2) Розкажіть про досвід роботи (обов'язки, типовий хід робочого дня, інформація           про свій заклад (наприклад, як називається, концепція, тип закладу, де знаходиться, в         якому стилі витриманий інтер'єр, екстрер'єр, нестандартні ситуації на робочому місці, згадка про досягнення та успіхи, про те, чому саме ця професія)

   3) Розкажіть про свої хобі

   

III. Мої питання:

    1) Які коктейлі Ви любили готувати найбільше? Розкажіть рецепти приготування. (Я обрала "Космополітен", "Бренді Александр", "Лонг Айленд Айст Ті".  

    2) Чи любите Ви моменти контактування з гостями закладу? Чи не є це для Вас виснажливим чи стресовим? (Ні, це чудова нагода наповнити монотонний хід робочого дня неповторними та незабутніми враженнями; та й, врешті-решт, випробувати себе в ролі психолога).

Вийшла з офісу Маша зовсім іншою людиною, із зовсім іншим відчуттям володарки світу!

Зателефонувавши усім схвильованим родичам і друзям із супер-новинами, я перебувала в цій ейфорії аж до дня відправлення на судно на іншому кінці світу, до першої сльози в аеропорту від усвідомлення тривалості і складності розлуки з найдорожчими людьми...